Поетичне відлуння «Час плине, а пам’ять залишилась…»

Революція гідності не тільки сколихнула країну хвилею нечуваного патріотизму, а й показала важливість національної ідеї. Нині саме за неї триває боротьба. 

Чим була революція для кожного з нас? Для когось прогулянкою, для когось війною. Але в першу чергу Майдан став випробуванням на цінність особистості людини, виміром людськості та гідності. Ми продовжуємо публікувати вірші про Майдан і наших героїв. Вірші, які  сповнені болю, жалю. І гордості.

 Читайте самі, краще, ніж сказали поети ми все одно не скажемо.

Світла пам’ять Небесній сотні!

 

Белімова Тетяна

Плакала… над синами своїми плакала,

Знаками… по асфальту розмитими знаками

Кровоньки! Безневинно пролитої кровоньки!

Голови не підняти… поціленої головоньки.

Плакала у карпатській шумливій зливі,

Плакала у Дніпра веснянім розливі,

Плакала у херсонській піщаній бурі,

Плакала у страшній шахтарській баюрі.

Плакала, як та чаєчка при дорозі,

Плакала, бо в смертельній вони облозі,

Плакала… їх уже не піднять із ями!

Плакала Україна понад синами.

    Баранов Кирило

    На барикадах

На барикадах вдень, вночі

Палають шини, чорне небо.

Матусю, мамо, не мовчи –

Я теж хвилююся за тебе.

Але, матусю, зрозумій:

Не можу я сидіти вдома,

Коли на вулиці йде бій.

Ми переможем: вже відомо.

Бо правда, мужність, гідність, честь

На нашім боці, зрозуміла?

Ми всі гуртом, такі, як єсть,

І наша єдність – наша сила.

І зрозумій ти, що за нас

Навіть природа заступилась –

Нам тепло у зимовий час,

Мов з неба благодать спустилась.

А люди, люди в нас які!

Пісні співають, варять кашу.

І мріють мужні вояки

Про швидку перемогу нашу.

Ти не соромся, підійди,

Знайомсь: ось це митець Микола.

Він кожен день сюди ходив,

Щоб змалювати все довкола.

Бекіш Ілона

Стріляй

 Стріляй.

Нехай розмиє ніч усі сліди вчорашнього.

Пречистим свіжим снігом зітре останні тіні…

Океаном вибухлих емоцій затопить новий день.

Вважай.

Падати вверх завжди так ясно!

Без стопу, без межі.

І, як ніколи, вчасно!

Вбивство, коли зі смертю не закінчується життя.

Тримай.

Руками небо.

Воно має здатність втікати.

Розсмоктуватись в тисячах пострілів,

Проливатися мільйонами сліз.

І щоденними «недовбивствами» страждати.

А потім зникати в сотнях нових ночей.

В яких нема кінця. Та не вмирає життя.

І нова межа. За якою «або»  –  «або».

І вкотре не почуєш крики тисяч слів.

Сховавшись в тіні від кривавих снів…

Втікай.

Якщо буде куди.

Коли забракне пороху і духу.

Коли засиплять нори.

І буде чутно голоси.

Бо прийде час.

Вбивай.

Не страшно.

Проллється небо за зболілу землю.

І сотні куль наскрізь пройдуть крізь нас.

Щоб прорости квітами життя.

В майбутнє.

Тоді почнеться весна.

 

Богуславська Валерія

Лікарня швидкої допомоги. Приймальне відділення. 20.02

 Як не мав іще до крові звички,

Треба, щоб себе переборов.

… Волонтер, блакитні рукавички

В урну, бо на них червона кров.

Знов натягне сяючі, блакитні…

Ноші з кимось удвох підхопить знов

І на тлі небеснім знов розквітне

Ще жива, іще болюча кров.

Квапляться «швидкі» одна вслід одній,

В лонах жертв ледь жевріє життя.

Скільки ще смертей і ран сьогодні?!

Відстріл спиниться? Якби знаття!

Чи настане каяття година?

Господа воланням не бентеж!

Снайперська мішень – жива людина.

Кращі гинуть – і за мене теж.

 

Брозинський Михайло

Україна – єдина

Від Лук’яна Кобилиці

Несу думи давні

І вплету їх у косиці,

Як думи Майданні.

Аби пани-воріженьки

Кров людську не пили,

Від Донецька до Виженки.

Ми зберемо сили.

І постанем серед поля

Одною горою,

Аби нечисть і неволя

Спливли за водою.

Тож єднаймось, брати мої,

Брати-українці,

Ви справжнісінькі герої,

Мрії Кобилиці.

Єднаймося, добрі люди,

Всі, хто в Україні,

Хай одна родина буде

У нашій країні.

Від Лук’яна Кобилиці,

Від Карпат до Криму

Вплету нині у косицю

Єдину Вкраїну.