Поетичне попурі «Поезія для мене – то є все»

О, вишня – Матінко Всевишня.

О, вишня – Матінко Всевишня.

Весь білий світ – то вишні цвіт.

Правічне дерево Вкраїни -

Її безсмертя в плині літ.

     Коли народжується дівчинка-донечка – садять вербу край городу. Щоб донечка довго в дівках не засиджувалася, виходила заміж та йшла з отчого дому. Прийшла пора виходити заміж – садять калину, щоб наречена була гарна, як калина, жила в достатку і любові.

      А коли жінка стає мамою – в родині цій садять вишню. Це дерево дороге і рідне сім’ї, адже це мамина вишня. Вона оспівана в піснях. В пісні «Мамина вишня» говориться про те, що мами вже не стало, а вишня все цвіте. І діти їдуть до маминої вишні.

                                
                      

                   ЦВІТ ВИШНІ

Туман  весняний  сивою  імлою

Прикрив  вишневі  білі  квіточки,

Що  так  сіяли  пишною  красою,

А  нині  опадають  пелюстки.

Від  щонайменшого  пориву  вітру

Зриваються  й  злітають  пелюстки,

Кружляють,  –  перламутрові,  тендітні, 

Встеляючи  перлинками  стежки.

Не  встигла  вродою  намилуватись,

Ранковим  блиском,  кращим  від  перлин…

Але  не  цвіт  лиш  може  чарувати,

А  й  в’янення  захоплююча  мить.

автор: Martsin Slavo

   Вишневий цвіт               

Хай  ще  мороз  досріблює  ночами,

Тепло  уже  у  бруньках  назріва

І  розпускається  удень  перед  очами,

Являючи  буденності  дива:

Неначе  сніг  рясний  посиплеться  до  долу,

Вартує  вітру  лиш  полоскотать  гілки  –

Метеликами  пурхають  навколо

Самої  ніжності,  здається,  пелюстки.

Ступаю  обережно  в  ці  замети,

Де  холод  не  торкнеться  моїх  ніг,

Де  в  пелюстковім  мерехтінні  силуети

Минулих  радостей  майнуть,  пройдешніх  втіх...

І  хай  мороз  своє  досріблює  ночами  –

Вишневий  цвіт  мене  щоранку  зігріва,

Пелюстками  обмотуючи  шрами,

І  замилована  душа  все  забува..

автор: Андрій Майоров