Ми канемо у вічність молодими (презентація літератури до 86-ї річниці з д. н. В. Симоненка)

«Василь Симоненко писав і ніби готував свої думки для бронзових або гранітних літер. Він, здається, вимагав од поезії не лише нових відкриттів світу , але й створення моральних , політичних, загальнолюдських обов’язків, які мають у майбутньому суспільстві заступити юридичні закони»

Дмитро Павличко

Василь Андрійович Симоненко хоч і прожив досить коротке та  складне  життя, але встиг висвітлити вартісні скарби непокореного духу нашого народу.

Художня палітра автора дуже багата і різнобарвна,  він сміливо випробовує себе не тільки в громадянській та інтимній ліриці , але і вдало пише віршовані жарти, казки для дітей та дошкульні сатиричні епітафії. 

Нам, землякам поета, особливо дорогі полтавські мотиви у його творчості. В одному з листів митець писав: «Більшість віршів «на матеріалі» полтавському визріли». Це такі знані поезії: «Мій родовід», «Дід умер», «Жорна».

Симоненко усвідомлено сприймав необхідну і неминучу перебудову суспільного мислення і буття. Його творчість сприяла піднесенню української літератури  і навіть сьогодні його слова стверджено звучать,  на широкій ниві загальнолюдського гуманістичного буйноцвіття.

І сьогодні у ХХІ ст. українці відкривають томик віршів поета і… «В океані рідного народу відкривають духовні острови».