Український театр – це я (Марко Кропивницький)

З ім’ям Кропивницького пов’язана ціла епоха. Він був актором, драматургом, режисером, письменником, композитором, співаком, публіцистом, громадським діячем, благодійником. Марко Лукич виплекав справжніх зірок світової сцени, а театр Кропивницького зумів стати у ряд кращих національних у Європі та здобув гучну славу. У цьому році виповнюється 185 років від дня народження митця.

Потрібно зазначити, що аматорський театр існував в Україні до професійного. Поміщик, у якого були  кріпаки, міг захотіти мати театр. Він вибирав здібних, на його думку, до цієї справи і одноосібно вирішував, чи селянинові на полі працювати, чи худобу пасти, чи грати в театрі.

Так, в Україні існували аматорські театри, їх було багато, а професійних не було. Марко Лукич Кропивницький хотів створити саме такий. Умови для цього були складними.

У 1863 році Валуєвським  циркуляром було накладену заборону на все україномовне. Якщо немає української мови не може бути й театру. 

У 1876 році  в Єлисаветграді  Марко Кропивницький ставить першу українську виставу та починає формування професійної трупи. Трупа гастролює Україною. У Катеринославі, де грали спектакль, між третьою та четвертою дією зайшов за куліси представник влади й сказав, що прийшла заборона ставити вистави українською мовою — Емський указ, доповнення до Валуєвського циркуляру.

Після цього Кропивницький витрачає п’ять років життя, щоб добитись права грати на сцені українською мовою.

Існує такий історичний анекдот (ніхто не може підтвердити, чи дійсно була така ситуація): коли окремі діячі російської культури почали просити чиновників надати дозвіл українцям мати свій театр, Кропивницького запросили в кабінет до одного з них, і діалог приблизно був такий: "Ну грайте ви російською мовою, що зміниться, яка вам різниця?". На що Марко Лукич сказав: "Добре, а як я зіграю "Ой не ходи Грицю та й на вечорниці"? Російською? "Ой нє ході Грігорій на пікнік?". Цим він довів, що російська та українська – дві різні мови. Йому вдалося подолати цю перепону, були внесені поправки до Емського указу та, нарешті, дозволили грати вистави українською мовою.

Марко Лукич у Єлисаветграді разом із  Миколою Садовським та Марією Заньковецькою створив професійну трупу. 27 жовтня 1882 року вони ставлять п’єсу "Наталка Полтавка" Івана Котляревського. Цей день вважається заснуванням українського професійного театру. Митці мають величезний успіх в Україні, а через чотири роки Кропивницький везе трупу до Санкт-Петербурга. Постановки б'ють рекорди  за касовими зборами та популярністю. Російська преса спочатку реагувала так: "Приїхали хохли, цікаво, що вони нам покажуть". Потім так: "До нас в гості приїхав Кропивницький з трупою, вони створили справжній фурор. Квитки дорогі, але театр набитий. Всі відгукуються із захватом, навіть Суворін". 

Був такий в Росії такий театральний діяч Суворін: талановитий, але ненавидів українців. Він дав таку оцінку трупи: «Рівних акторів Кропивницькому та Заньковецькій на російській сцені немає. Кого ми набираємо у свої трупи? Може поїхати на Україну та набрати хохлів?".

Отаке було ставлення: з одного боку захоплювались, а з іншого боку сприяли знищенню українського театру, щоб зменшити його вплив на українське суспільство

Театр не фінансувався російською державою, українським трупам не дозволяли мати приміщення, обмежували гастролі та репертуар – не дозволяли ставити світову класику. Гроші на театр брали в українських меценатів, зокрема у Михайла Старицького — він був людиною небідною.

Марко Лукич Кропивницький раптово помер 21 квітня 1910 року. Поховано митця в Харкові. Коли в роки  радянської  влади постало питання про впорядкування його могили, то російські чиновники відреагували так: "Український поміщик, реакціонер, який писав контрреволюційні п’єси", … і нічого не було зроблено. 

Лише 14 липня 2016 року Верховна Рада України ухвалила рішення про зміну комуністичної назви Кіровоград на українську — Кропивницький.

Марко Кропивницький являв собою приклад громадського подвигу людини. Відомий факт, коли російський цар Олександр II, в захопленні від акторської майстерності трупи, під час гастролей театру у Петербурзі запропонував Кропивницькому грати в імператорському театрі, що давало змогу безтурботно й заможно жити, — Марко Лукич рішуче відмовився.

«Не потрібно мені ні срібла, ні золота, ні слави, ні пошанівок... Зрадити своєму народові, піти у найми тут «властям предержащим», які мову нашу не визнають і хочуть знищити? Ніколи! Краще буду працювати для милої мені України на повну, Богом дану мені силу, а там вже нехай цінують, що я залишив», — так сміливо висловлювався «батько українського театру» — Кропивницький, бо рідна Україна була для нього понад усе!