«Сценічна доля творів М. Старицького» огляд творчості до 180 р. від дня народження

«Я вірю в Божу силу людської душі. Вона підніметься й над внутрішнім падінням і над зовнішнім гнітом. Проб'є час – і все чесне, добре, сповнене високих намірів, стане на чолі й під яскравим сяйвом дня піде до владнославних – любови, свободи і правди».

М. Старицький 

14 грудня виповнюється 180 років від дня народження талановитого поета, прозаїка, драматурга, організатора театральної справи в Україні, режисера, перекладача – одного із тих невтомних трудівників, чиєю подвижницькою працею живиться кожна національна культура. Михайло Петрович Старицький народився на Полтавщині у дворянській родині. Рано осиротівши, виховувався  у родині  дядька В. Лисенка (батька славетного українського композитора Миколи Лисенка). З 1851 р. Михайло навчався в Полтавській гімназії.

1858 р. разом із братом Миколою Лисенком вступив до Харківського університету.

У 1860 р. обидва брати перейшли до Київського університету, де М. Старицький спочатку навчався на фізико-математичному факультеті, а потім на юридичному. 1861 року залишає університет і повертається до рідного села, щоб вступити у володіння спадщиною.

 У 1865 році Михайло повертається до Києва і закінчує навчання в університеті. В цей час він починає активно займатися літературною діяльністю: пише вірші та перекладає твори О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, М. Огарьова, Г. Гейне.

Літературну творчість поет вдало поєднує з театральною діяльністю – разом із Миколою Лисенком він організував Товариство українських акторів. Відчуваючи обмеженість українського сценічного репертуару, Старицький пише низку п'єс за сюжетами інших авторів. Так, за мотивами творів М. Гоголя на українські теми, були створені п'єси «Різдвяна ніч», «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба», лібрето до опери М. Лисенка «Утоплена, або Русалчин Великдень».

У 1883 році Михайло Петрович став керівником і режисером першої об'єднаної української професійної театральної трупи. Він створив хор і оркестр, замовив декорації, костюми і реквізит, дбав про репертуар. У 1886 — 1887 pp. театральна трупа М. Старицького з успіхом гастролювала в Москві, Петербурзі, Варшаві, Мінську, Вільнюсі, Астрахані, Тифлісі.

За станом здоров'я у 1893 р. М. П. Старицький залишив театральну діяльність  і повністю присвятив себе літературній творчості.

Перу Михайла Петровича  Старицького належать відомі оригінальні драми: «Не судилось» (1881), «У темряві» (1893), «Талан» (1893). Значну популярність здобула драма «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1890).

В останні роки свого життя письменник створив низку історичних творів: «Оборона Буші» (1894), «Богдан Хмельницький» (1897), «Маруся Богуславка» (1899), «Перед бурей» (1897), «Молодість Мазепи» (1898), «Разбойник Кармелюк» (1903) та інші.

Російська Академія наук призначила драматургу персональну пенсію «За літературні праці рідною мовою».

Прозова спадщина М. П. Старицького складає 70 оповідань, повістей і романів. Більшість із них написані на історичні сюжети. Заслуговує на увагу й поетична творчість М. Старицького –  деякі з його віршів стали народними піснями.

Михайло Старицький помер 27 квітня 1904 р. Похований на Байковому кладовищі.

Метою життя М. Старицького було «душею і думкою послужить рідному народові».  Все своє життя він  присвятив справі відродження України і не зрікся обраного шляху до останнього дня життя.  Його твори були актуальні в минулого і не втратили своєї актуальності в цей нелегкий для країни час:

Угору стяг! Хай кат шаленіє,

Хай стисне нас, але на мить,

Бо іскру ту святу, що тліє,

                                          Несила ворогу згасить…