Всесвітня слава без освіти і паспорта

Серед чарівного, розмаїтого світу різнобарвної природи полтавського краю в  забутому Богом і людьми селі Богданівка (нині Київська область) у селянській сім’ї народилася Катерина Василівна Білокур, життєвий і творчий подвиг якої не має аналогів у світовому мистецькому обширі.

 Ось тут, серед наших просторів, серед цієї мальовничої природи минало її життя. На цих полях вона працювала, десь тут із дитячих літ вона «пряла, ткала, білила, мила, копала, садила, полола, збирала і все діло робила», як сама згодом написала в автобіографії.

Катерина Білокур – це плоть від плоті свого народу, воістину його славетна донька. Не отримавши навіть початкової шкільної освіти, вона вчилася сама: оволоділа грамотою, багато читала, а душа прагнула чогось недосяжного.

Богданівка відкрила їй очі на все оте «цвітюще та зеленіюще», на фантазію квітів, що в’ються десь по тину біля хати. Богданівка дарувала дівчині свої радощі й смутки, поезію барвистих свят і нещадну суровість селянських буднів, і рідна ж Богданівка, - може, повівом весняних вітрів чи журавлиним скриком із піднебесся – пробудила в юній душі сільської дівчини неспокій митця, жагу творчості, нестримної сили потяг до «того святого малярства»…

Уже в ранньому дитинстві відчула Катерина невтримний потяг до малювання. Та батьки не схвалювали її захоплення. Дівчині забороняли малювати, навіть лаяли. Та ніякі заборони не в силі були згасити вогонь покликання і від рідних з ним доводилось ховатися.

«…Вже в молодості стала я кой у кого доставати книги і з них узнала, що є на світі такі люди – художники і яка їх робота. І якимсь чарівним, прекрасним показалось мені те велике слово художник».

Доля не послала Катерині ні мистецьких шкіл, ні мистецьких наставників. Училася сама, і за її висловом, «тягла свій віз пізнання основ мистецтва самотужки». Починала малювати на фанері, пізніше навчилася грунтувати полотно, розводити фарби, роботи саморобні пензлики.

Малювала Катерина Білокур дерева, і овочі, і фрукти, і портрети, але найбільше любила малювати квіти. На картинах і панно її пензлі творили чарівну казку, дивовижну барвисту симфонію. Тут і ніжні лілові півники, пишні рожеві півонії, розкішні червоні маки і синьоокі волошки, тендітний запашний горошок і граціозні кручені паничі, величні рожі, яснолиці ромашки, оксамитові чорнобривці, майорці, квасоля.. І тут же грона винограду, кетяги калини, яблука, груші, картопля, морква.

Та що тут говорити, коли Ви можете побачити, переглянувши мистецькі замальовки від працівників центральної бібліотеки «Всесвітня слава без освіти і паспорта».

Щоб мати право творити, Білокур довелося змагатися з рідними, близькими, з усім світом – і перемогти у тій броні. Вона жертовно зреклась усього земного, буденного, всупереч прикрим обставинам виборювала особисте право на істину, а істиною для Катерини Білокур змалку і до останніх днів, аж до посмертного подиху залишалася малярська творчість.

З літами прийшло визнання, життя принесло художниці пошану людську: вся Україна в подиві задивилась на цей самобутній талант, що міг так барвисто розквітнути. Картини художниці експонуються в музеях України; постали три пам’ятники на її рідній землі; відкрито в Яготині Картинну галерею, де експонуються її роботи і твори українських художників, присвячені її пам’яті; в Києві з’явилася вулиця Катерини Білокур; видано альбоми, книги, мистецтвознавчі дослідження; створено науково-документальні та художні фільми; засновано премію імені Катерини Білокур.

Твори Катерини Білокур назавжди ввійшли в золотий фонд української культури. Вони з тих багатств, що їх Україна вносить до скарбниці мистецтва світового.