Вірші, написані серцем

Автор однієї з найулюбленіших українських пісень «Два кольори», провідний український поет, перекладач, визначний громадсько-політичний діяч. Людина, перу якої належить антологія перекладів «Світовий сонет», сонетів Шекспіра, антології польської, хорватської поезії. Це – Дмитро Павличко.

Олесь Гончар так відгукувався про поета: «Дмитро Павличко — це мислитель, достойний продовжувач Івана Франка, каменяр нової доби».

Майбутній письменник народився в с. Стопчатові на Івано-Франківщині (Косівщина) у  селянській  багатодітній родині. Ось, як згадує про своє дитинство Дмитро Павличко: «Коли копати картоплю мати з батьком йшли … тверда земля мені була за ліжко, шорсткий киптар  (піджак без рукавів)  за пелюшки».    Доля судилася поетові така, як і всім українцям, та ще бідакам: нужда, тяжка праця, бідненька освіта…

Початкову освіту поет розпочав здобувати у польській школі в Яблуневому, де «за мову мужицьку не раз на коліна довелося у школі ставати...», продовжив навчання в Коломийській гімназії, а далі – в радянській десятирічці. Свій перший вірш про школу він написав у 1939 році.

Далі забуяв поетичний талант, народилися перші вірші, а далі й книжки – писав молодий поет щиро і про визволення, і про партію, і про нову радянську батьківщину та попри те все «у дитячому серці жила Україна».

У дитячому серці жила Україна —

Материнські веселі і журні пісні,

                                             Та за мову мужицьку не раз на коліна

                                               Довелося у школі ставати мені.

                                           Непокривлену душу хотіли зламати,

                                          Та ламалися тільки болючі киї,

                                        Наді мною ночами відплакала мати,

      Я ж не зрікся ні мови, ні пісні її.

І померла з гризоти вона молодою,

Залишився назавжди без матері я,

Та не був ні хвилини в житті сиротою,

Бо вела мене далі Вкраїна моя!

Не оминули поета й тяжкі роки. З осені 1945 p. по літо 1946 р. поет був ув'язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у приналежності до УПА.

у  1948 р. Дмитро Павличко вступив на філологічний факультет Львівського університету, де вивчав українську мову та літературу. Студентом очолював літературну частину Львівського театру юного глядача, згодом – відділ поезії журналу «Жовтень». А вже через три роки в газеті Львівського університету публікується перший вірш Павличка «Дві ялинки».

У 1977 р. Дмитро Павличко став лауреатом Державної премії України ім. Тараса  Шевченка, у 1989 році його обирають головою Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка. Поет був одним із організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України.

У часи становлення і розбудови незалежної України Павличко – активний громадський і політичний діяч, народний депутат, дипломат. Протягом 1990 р. – 1994 р. був депутатом Верховної Ради, та певний час - послом України в Канаді, в Словацькій Республіці, послом України в Республіці Польща (завдяки його старанням в центрі Варшави в березні 2002 року було споруджено пам'ятник Тарасу Шевченку).

У 1997 році поета нагороджено орденом «За заслуги» III ст., а 1999 р. –  орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.     

У 2004 року за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну і політичну діяльність поету присуджено звання Героя України з врученням ордена Держави.

А з 21 жовтня 2005 року поет є народним депутатом України (фракція Української Народної Партії).

На IV Всесвітньому Форумі Українців Дмитра Павличка було обрано Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради, а у 2009 році Дмитра Павличка нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня.

Дмитро Павличко,  крім багатогранної громадської діяльності, плідно працював в царині поезії, про що говорять його поезій. У його літературному доробку – поетичні збірки «Любов і ненависть»(1953 р.),  «Моя земля»(1959р.), «Чорна нитка» (1958 р.), «Бистрина» (1959 р.), «Днина» (1960 р.), «Пальмова віть» (1962р.), «Пелюстки і леза» (1964р.), «Хліб і стяг» (1968). 

Дмитро Павличко був  великим патріотом своєї країни, в одній з кращих збірок   «Гранослов», яка побачила світ у 1968 році, автор утверджував ідею незнищенності національної культури.

В інтимній ліриці талант поета розкрився на повну силу. Чудові вірші про кохання, про великі почуття, красу відносин – ввійшли до збірки «Таємниця твого обличчя» (1974, 1979), «Сонети подільської осені» (1973 )  і, які з повним правом можна зіставити зі славнозвісним циклом «Зів'яле листя» Івана Франка.  Вони стали помітним явищем в українській літературі другої половини XX століття.

Відвідувачів центральної бібліотеки ПМТГ запрошуємо глибше познайомитися з життям і творчим доробком видатного поета. Творчість Дмитра Павличка багатогранна, суперечлива, та в ній найважливіший мотив – любов до рідної України.