130 років від часу створення поеми Лесі Українки "Давня казка"

Поема “Давня казка” Лесі Українки не просто цікавий та філософський твір. Він порушує проблеми ролі поета й поезії в суспільстві, авторка торкається питань про суть людського щастя, вдячності.

Чистовий автограф поеми містить дату і місце написання, «Київ, 12.11.93», поправки і зауваження на полях Олени Пчілки, які Леся Українка врахувала при підготовці поеми до друку, викресливши всі ті місця, що могли б нагадувати про її власну недугу. Поему вперше було надруковано у журналі «Житє і слово», Львів, 1896.

Події в поемі відбуваються в умовно-казковій країні. Сюжет складається з чотирьох епізодів: знайомство поета з Бертольдо; пісні поета допомагають лицареві завоювати серце коханої і підкорити ворожу фортецю; твори митця піднімають народ на захист своїх інтересів у боротьбі проти Бертольдо. У центрі поеми – образ безіменного поета. У першій редакції твору Леся Українка зобразила його людиною з фізичними вадами, натякаючи на свою недугу. Згодом вона відмовилася від первісного задуму, закцентувавши увагу лише на моральних якостях співця. Поему побудовано на антитезі воля – рабство. Це протиставлення знайшло відображення в образах безіменного поета (свобода моральна й фінансова незалежність) та Бертольдо (залежність від матеріальних благ, намагання підпорядкувати всіх своїй волі).

В образі поета втілено митця з високими моральними якостями. Він не женеться за багатством, йому не потрібні лаври придворного співака. Поет має почуття гідності й готовий підтримати лицаря, але лише доти, доки допомога не порушує його основних життєвих принципів. На думку Лесі Українки, поезія повинна не тільки нести красу, а й служити народу, захищати його інтереси.

В образі поета втілилися переконання самої авторки. Недарма Леся Українка зізнавалася: "Я сама подібна до героя моєї "Давньої казки",— що то тільки й мав талан до віршів не позичений, а власний". Її поет понад усе цінує свободу, але ніколи не почувається самотнім, задовольняється малим, але водночас уважає себе найбагатшим, бо весь світ – це його "багатство-панство".

Бертольдо - лицар, головний противник поета. Бертольдо впевнений, що все в цьому світі вирішують багатство і влада. Близький поетові "надхмарний світ" творчої уяви лицар без вагань готовий проміняти на "справжнє графство". Не дивно, що у відповідь на почуті від поета слова він імпульсивно вигукує: "Боже! Чоловік сей божевільний!". Співець допомагає Бертольдо завоювати серце коханої, його пісні торують лицареві шлях до розкішного життя та графського титулу. Однак Бертольдові не знайоме почуття вдячності: він міряє інших за власною міркою, використовуючи людей для досягнення мети. Такі бажані влада й багатство не приносять лицареві щастя, навпаки, вони руйнують його душу, перетворюючи володаря на жорстокого тирана. Коли ж гостре поетичне слово стає на оборону народних прав, Бертольдо зваблює автора пісень лаврами придворного поета.

«Давня казка» полягає в тому, що люди не цінять допомоги інших, а просто використовують їх. І не розуміють що шкодять їм і всім всім хто існує завдяки золоту й свинцю.