Петро Дорошенко - гетьман, який об'єднав українські землі

"Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали,

Встали, подивились на той Чигирин,

Що ви будували, де ви панували!

Заплакали б тяжко, бо ви б не пізналі

Козацької слави убогих руїн!" - писав Тарас Шевченко.

XVII століття — час зародження і водночас занепад української козацької держави (Гетьманату). Однак прагнення нашого народу мати у своїх хаті "свою правду, і силу, і волю" напоролися на спірні інтереси сусідів. Польща і Московщина не хотіли мати під боком козацьку державу, тому її долю було вирішено пунктами Андрусівської угоди.

Смерть Батька-Хмеля, Гадяцька битва, коротке гетьманство Івана Виговського і Юрка Хмельницького, Конотопська битва — усе це стало передвісниками Руїни. Україну було поділено по Дніпру: Лівобережжя з Києвом окуповували московити; Правобережжя — поляки. Колись єдиною гетьманською державою ширяли розбрат і підступ, тогочасне українство зневірилось, бо залишилось без народного поводиря-визволителя, однак — ненадовго.

8 червня 1668 року уродженця Чигирина Петра з козацького роду Дорошенків було обрано Гетьманом всієї України. Він хотів розірвати нав'язаний Москвою у Переяславі союз, а також — вийти з-під влади Польщі, яка визискувала з українських земель дармову силу та воліла утримувати це безкрайнє прикордоння. Сучасники бачили у його персоні перевтілення Богдана Хмельницького, якому доля судила "зшити й вивільнити" Україну.

У здійснені своїх планів Петро Дорошенко мав підтримку, як серед козаків Запорожжя, так і серед селянства Наддніпрянщини. "Цілість Отчизни" для нього була понад усе, навіть, якщо доведеться домовлятися з учорашніми ворогами. А тому було вирішено укласти тимчасовий союз з Османською імперією, що втратила свою колишню міць, але також хотіла поборотися за українські землі з поляками та московитами.

Козацька старшина, яку підкупили Варшава і Москва, прагнула не допустити втілення у життя ініціатив нового Гетьмана. Однак їхнім планам не судилося здійснитися: у 1669-1671 роках османські залоги з дозволу Петра Дорошенка розміщуються на території України, готуючись до війни з поляками; з місцевого населення на цей період податки не стягуються; а православна Церква (Київська митрополія) отримує автономію в межах Константинопольського патріархату. Далі більше — Варшава зазнає поразки у війні з українсько-османським військом і поступається територією Поділля (від Бучача до Брацлава), гетьманська влада опановує втрачені раніше землі.

Проте союзник Петра Дорошенка виявився ненадійним. Після спільної перемоги османські загни вертаючись до Криму та Стамбулу дорогою вчиняли ґвалт і грабунок українських поселень, палили церкви та брали у полон жінок і дітей. Шальки терезів знов хитнулись у бік Москви, що стало вироком Гетьману та всій України.

Козацька рада під проводом Івана Сірка, що зібралась восени 1675 року у Чигирині, прийняла відставку Петра Дорошенка. Після чого об'єднувач і визволитель української землі склав присягу на вірність цареві, а його самого силоміць перевезли до Москви. Там 19 листопада 1698 року Гетьман всієї України спочив вічним сном, а його прах досі знаходиться на чужині, у селі Ярополец під Волоколамськом.

Петро Дорошенко: особистість в реаліях епохи Валерій Смолій, Валерій Степанков

Багаторічна праця в царині проблематики Національної революції середини — другої половини ХVІІ ст., окрім написання низки різноформатних розвідок теоретичного і конкретно-історичного характеру, цілком логічно підвела нас до необхідності поглянути на події цього буремного часу крізь призму життя та діяльності двох українських володарів булави, одному з яких судилося пережити найвищий злет, а другому — гіркоту і трагізм поразки могутнього руху українців. Так було створено життєпис Богдана Хмельницького. Нині ми пропонуємо читацькому загалу нову монографію, що присвячується Петрові Дорошенку, особистості, без сумніву, неординарній, до кінця відданій ідеям свого великого попередника і наставника на політичному поприщі, за матеріалізацію яких, незважаючи на періоди невдач, поступок, компромісів, він послідовно і наполегливо боровся.

У праці, із залученням ґрунтовної джерельної бази, відтворено історичной портрет одного з найбільш харизматичних політичних лідерів козацької України середини — другої половини XVII ст. Його життєвий шлях і діяльність висвітлюються на широкому тлі міжнародних відносин у центрально­східному регіоні Європи з урахуванням сукупності внутрішніх чинників, а також тих складних геополітичних реалій, у яких опинилася Українська держава після смерті Б. Хмельницького.

Розраховано на фахівців­істориків, викладачів і студентську молодь, широкий читацький загал.