"Петро Могила - провідник духовності в Україні" до 425-ї річниці від дня народження

 Петро́ Моги́ла (21 (31) грудня 1596 — 1 (11) січня 1647) — український політичний, церковний і освітній діяч молдавського походження. Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (1633—1647), екзарх Константинопольського патріарха. Архімандрит Києво-Печерського монастиря (з 1627).

Петро народився в заможній і впливовій родині. У своїй діяльності він завжди робив наголос на освіті, книгодрукуванні й підтримці Православної церкви.

Госпóдарська династія Могил була міцно пов’язана з Православною церквою, зокрема щедро фінансувала храми в Галичині, через що там цей рід шанували.

У шлюбі Симеона Могили й Маргіт народилося шестеро синів в трьох доньок. Петро Могила був третім із синів.

Коли Петрові було десять років, Симеон Могила загинув. Маргіт разом із дітьми була змушена переїхати до Речі Посполитої, а саме на Львівщину, де мала родичів і підтримку. Незабаром померла і вона.

Опікуном Петра став магнат Станіслав Жолкевський, друга особа після короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІІ Вази. Його родове гніздо було в Жовкві під Львовом. Дослідники припускають, що початкову освіту Петро Могила міг здобути у Львівській братській школі або ж при дворі Жолкевських.

Досягнувши повноліття, Петро Могила добре знав молдовську, церковнослов’янську, польську, латинську, грецьку, є дані, що і французьку мови. Володів він і руською, яка була найбільш наближена до нинішньої української. Мав глибокі знання з історії і протягом усього життя займався самоосвітою.

Свого часу Петра Могилу розглядали як імовірного претендента на молдовський чи волоський престол. Він був перспективним кандидатом із нового, прогресивного покоління. “У 1619–1622 роках Петро Могила брав участь у роботі місцевих сеймиків, навіть сейму Речі Посполитої. Це стало цінними досвідом у галузі державного та політичного життя. Мав і військовий досвід – брав участь у Цецорській битві 1620-го та в Хотинській битві 1621-го”, – розповідає історик.

Але водночас він почав зближуватися з українським православним духовенством, насамперед із митрополитом Київським Йовом Борецьким. Активно цікавлячись церковними справами, Могила поволі наближався до чернецтва.

П’ять років, з 1622-го до 1627-го, Петро Могила був послушником в одному зі скитів Києво-Печерської лаври під Києвом. Він вів аскетичне життя, постив і багато молився. Навесні 1627 року помер архімандрит Захарія Копистенський. А вже в грудні того ж року Петра Могилу висвячують на його посаду – очільником Києво-Печерської лаври. На той момент йому було 30 років.

Новий архімандрит взявся за відродження і зміцнення святині. У цьому його підтримував митрополит Йов Борецький. Могила оточив себе мудрими сподвижниками, яким довіряв і яким міг доручити важливі завдання.

Передовсім він почав очищати ряди лаврських ченців від тих, хто прийняв постриг не за покликом душі, а з меркантильних мотивів, або не відповідав вимогам лаврського життя. За два роки на новій посаді із 80 монахів архімандрит залишив при собі тільки 18.

Він прагнув, щоби молодь отримувала гідну богословську освіту, а тому за власний кошт відправляв її вчитися за кордон. А вже восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври відкрив богословську школу – за зразком єзуїтських колегій. Найкраще із західної освіти він імплементував у православну систему.

Петро Могила завжди вважав, що до Бога треба звертатися рідною мовою. Тому він вживав дуже багато українських слів, завдяки чому процес богослужіння українізувався і став зрозумілішим для простолюду.

Також Петро Могила взявся за виправлення й очищення тогочасних богослужбових книг. Книги були рукописними, а, отже, часто містили помилки, суб’єктивні інтерпретації та різні положення з католицьких та протестантських видань”.

 
Він і сам був автором успішних праць. Його “Православне сповідання віри” і “Требник” були перевидані в Європі 25 разів упродовж XVII–XVIII століть, наголошує історикиня й дослідниця історії Києво-Могилянської академії Зоя Хижняк.

Крім того, Могила ініціював відновлення національних святинь, реставрацію стародавніх храмів, ікон та канонізацію українських святих.

Петра Могилу називають людиною діалогу й дипломатом. Він прагнув примирення Церков, що часто викликало підозри й нерозуміння. Вів діалог з уніатами, щоби здобути поступки для Православної церкви. Вів діалог із Військом Запорозьким, деякі представники якого звинувачували Петра Могилу в симпатіях до уніатів. Жив у непростий час і мусив ухвалювати непрості рішення. Утім, його перевагою було те, що він чітко бачив, яким має бути результат, – і досяг його.

Помер Петро Могила 1 січня 1647 року, пробувши митрополитом 14 років. Був канонізований усіма автокефальними Церквами Вселенської церкви, лише Російська православна церква канонізувала його як місцевошанованого святого. Свою велику бібліотеку разом з усім нерухомим майном і великою сумою коштів заповів Києво-Могилянському колегіуму.

Запрошуємо на нашої книгозбірні познайомитись із книгами про Петра Могилу.