Г. К. Честертон – визначний англійський класик

ЧЕСТЕРТОН, Ґілберт Кійт (Chesterton, Gilbert Keith — 29.05.1874, Лондон - 14.06. 1936, Беконсфілд) — англійський письменник. Честертон народився у родині комерсанта.

Літературний дебют письменника відбувся у 1900 p., коли він видав дві збірки віршів «Дикий рицар» і «Сивобороді розважаються», які, проте, не принесли йому помітного визнання. Значно більший успіх мали есе Честертона, які майже щоденно з'являлися в англійській періодиці, а потім разом з іншими есе були видані письменником окремими збірками «Захисник» (1901), «Дванадцять типів» (1912), «Єретики» (1905), «При всьому при тому» (1908) та ін., як і збірка теологічних праць «Ортодоксія» (1908).

Думки та погляди, висловлені Честертоном у публіцистиці та есеїстиці, знаходять своє органічне продовження і в романах, які починають з'являтися з початку 900-х pp. У романі-утопії «Наполеон із Ноттінґ-хілла» («The Napoleon of Notting Hill», 1904) у гумористичному дусі письменник розповідає про фантастичну реставрацію середньовічних звичаїв і феодальних міжусобиць в Лондоні XXI ст. У романі виражені наскрізні для творчості Честертона політичні антипатії: скепсис щодо буржуазно-демократичних цінностей, недовіра до поступального характеру людського прогресу, уявлення про народ як сірий натовп, керований винятковими особистостями. У наступному романі Честертона «Людина, котра була Четвергом» («The Man Who was Thursday. A Nightmare», 1908) у дусі буфонади і чорного гумору описується історія добропорядного міщанина Ґабріеля Сайма, котрий за дорученням поліції став членом таємної організації анархістів. Зрештою, він переконується, що й усі інші члени підпільної організації, котрі приховуються під псевдонімами різних днів тижня, також є подвійними агентами, а керівник організації не хто інший, як шеф поліції. Роман «Людина, котра була Четвергом» вважається одним з найкращих творів Честертона і отримав схвальні відгуки з боку багатьох європейських письменників та критиків; згодом роман порівнювали із прозою Ф. Кафки.

У романі «Жива людина» («Manalive», 1912) найповніше виражена етична концепція честертонівського оптимізму як програми, що протиставляє здоровому глузду шаблонних уявлень про дійсність філософію «радості життя», його повноцінного і нестандартного сприйняття, вміння щоразу відкривати для себе щось нове і незвичайне.

Винятково важливою частиною загального літературного спадку Честертона є його детективні твори, які критики ставлять в один ряд з творами визнаних класиків детективного жанру Е. По, А. Конан Дойля, А. Крісті, Ж. Сіменона. Перше детективне оповідання Честертона «Сапфіровий хрест» було написане у 1909 р. і вже в ньому вперше з'явився знаменитий честертонівський детектив-аматор, непомітний і скромний священик Браун, котрий, окрім розслідування обставин самого злочину, піклується про порятунок душі злочинця. Прототипом цього популярного літературного героя стала реальна постать йоркширського католицького священика Джона О'Коннора. З 1911 до 1935 р. з'явилося п'ять збірок детективних оповідань «браунівського циклу»: «Простодушність патера Брауна» (1911), «Мудрість патера Брауна» (1914), «Сумнів патера Брауна»(1926), «Таємниця патера Брауна» (1927), «Скандальний випадок з патером Брауном» (1935), усього близько 50 оповідань.

На відміну від письменників, які акцентували увагу на розважальності змісту детективних творів, Честертон головний акцент робить на поглибленні психологізму, підведенню під розважальну основу більш або менш значної моральної та філософської проблематики. Крім «браунівського циклу», у Честертона є ще одна збірка детективних оповідань «Чотири праведні злочинці» (1930), у яких діють вже інші герої.

З поетичного спадку Честертона особливо виділяються його романтичні поеми «Лепанто» (1911) і «Балада про білого коня»(1911), якою надзвичайно захоплювався В. Черчілль, а також баладно-пісенний цикл «Вино, вода і пісня» (1915). До кращих літературознавчих праць належать книги «Роберт Бравнінґ» (1903), «Чарлз Діккенс» (1906), «Джордж Бернард Шоу» (1909), «Роберт Луїс Стівенсон» (1927) і «Чосер» (1932). Найдовершенішими здобутками Честертона у царині теології є праці «Св. Франциск Ассизький» (1923) і «Св. Фома Аквінський» (1933). Свої соціологічні погляди Честертон виклав у працях «Що трапилось зі світом ?» (1910) і «Контури здорового глузду» (1926).