Голокост – шрам на серці людства

27 січня, починаючи з 2006 року, відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, серед ініціаторів встановлення якого була й Україна. Дату дня пам’яті Генасамблеєю ООН обрано не випадково – 27 січня 1945 року було звільнено концентраційний табір Освенцім, у якому загинули від 1,5 до 4 млн людей.

Голокост у перекладі з давньогрецької означає «всеспалення». Багато євреїв надають перевагу власному терміну Шоа («катастрофа»). До початку Другої світової війни у Європі жило 9 мільйонів євреїв. 1950 року їх залишилося 3,5 мільйона. У Польщі, країнах Балтії та в Німеччині за роки Голокосту вбили до 90% євреїв.

Голокост був задуманий та спланований нацистсько-німецьким режимом на чолі з Адольфом Гітлером. Вони стверджували, що німецькі євреї зрадили Німеччину під час Першої світової війни та несуть відповідальність за її поразку.

Голокост був задуманий та спланований нацистсько-німецьким режимом на чолі з Адольфом Гітлером. Вони стверджували, що німецькі євреї зрадили Німеччину під час Першої світової війни та несуть відповідальність за її поразку.

Нацистська ідеологія також була заснована на расистській ідеології, метою якої було усунення євреїв і інших небажаних груп з німецького суспільства. Нацисти також вважали євреїв відповідальними за економічні лиха Німеччини

Перші так звані акції зачисток відбулися у Львові. Спеціальні команди 4-А та 4-Б влаштовували погроми та арешти. Протягом тижня у місті вбили 6 тис. євреїв. У листопаді 1941 року окупанти перейшли до планомірного знищення євреїв, створивши ґетто у Львові та інших містах на Галичині. Загалом жертвами нацистської політики Голокосту в цьому регіоні стали 610 тис. євреїв.

Бердичівська трагедія – у містечку на Житомирщині протягом серпня-листопада 1941 року нацисти розстріляли, закопали живими та напівживими близько 30 тис. місцевих євреїв.

Під Вінницею місцем масових страт у квітні 1942 року став П’яничанський ліс, де після облав на місцевому стадіоні зібрали та знищили близько 10 тис. євреїв. Загалом на Вінниччині окупанти вбили понад 105 тис. осіб.

На Західній Волині нацисти спровокували єврейські погроми за участю місцевого населення. Під час першої хвилі терору влітку 1941 року було вбито 15 тис. євреїв із Острога, Луцька, Дубна та Рівного, а у листопаді лише у Рівному розстріляли 21-23 тис. євреїв. До кінця 1942 року було знищено 150 тис. осіб.

У Києві величезною братською могилою став Бабин Яр. Тут з 29 вересня до 3 жовтня 1941 року спецкоманди нацистів вбили понад 52 тис. євреїв, циган, українців, росіян, поляків та білорусів, а за роки окупації – загалом до 100-150 тис. цивільних (переважно євреїв) та військовополонених.

Винищення євреїв стало особливо інтенсивним із середини 1942 року.  На Лівобережжі України та в Криму нацисти вбили 112 тис. осіб єврейської національності.

На території румунської Трансністрії (адміністративно-політична одиниця на південному заході сучасної України, яку німці на підставі договору в Бендерах від 30 серпня 1941 року віддали під тимчасову румунську цивільну управу) масовий терор розгорнувся після того, як 22 жовтня 1941 року стався вибух у комендатурі. За наказом коменданта міста генерала Тресторіана на майданах і вулицях Одеси повісили та вбили 5 тис. осіб. Ще 28 тис. євреїв заживо спалили в облитих пальним артилерійських складах на Люстдорфській дорозі.

Трансністрійський Майданек – так прозвали село Богданівку Доманівського району Одеської області, де було створене єврейське ґетто для 55 тис. осіб. Вижила у цьому пеклі лише тисяча. Ще 20 тис. євреїв загинули в таборах і гетто, розташованих у селах Маренівка, Маренбург, Новоселівка, Владимирівка та Молдавка.

У своїх мемуарах Рудольф Гесс (німецький державний і політичний діяч, один із керівників нацистської Німеччини, заступник фюрера в партії, нацист «номер три», прим. авт.) описував, як євреїв заманювали в газові камери. Щоб уникнути паніки, їм говорили, що потрібно роздягнутися для душу та дезінфекції. Нацисти використовували особливі загони, які підтримували спокійну обстановку і допомагали тим, хто відмовлявся роздягатися. Діти часто плакали, але після того, як члени особливого загону втішали їх, входили в газові камери, сміючись, граючи або базікаючи одне з одним, часто з іграшками в руках.

21 січня 2022 року Генасамблея ООН ухвалила резолюцію, спрямовану на боротьбу із запереченням Голокосту. Вона засуджує будь-яке заперечення цієї трагедії як історичної події. Документ назвали сильним сигналом проти спотворення історичних фактів. Зокрема, перекрученням вважаються умисні спроби виправдати чи мінімізувати вплив Голокосту, мінімізувати кількість жертв трагедії, звинуватити євреїв у тому, що вони влаштували свій геноцид, розмити відповідальність за створення таборів смерті.

Єрусалимський центр «Яд Ва-Шем» нарахував майже 25 тисяч людей, які рятували євреїв на окупованих територіях. Найвідоміший із них – Оскар Шиндлер, який урятував понад 1200 людей. Нерідко за порятунок євреїв окупаційна влада карала розстрілом.
Голокост завершився з капітуляцією Німеччини у травні 1945 року, а в листопаді 1947-го ООН ухвалила рішення про заснування Ізраїлю. Через рік там вже жило 800 тисяч людей. За наступні 5 років населення Ізраїлю збільшилося в 5 разів.

Офіційно визнано, що від 5,5 до 6,1 мільйона євреїв убили протягом Голокосту, з них від 2,2 до 2,5 мільйона – на території колишнього Радянського Союзу, значною мірою в Україні. Три мільйони осіб знищили в газових камерах, близько двох мільйонів розстріляли, інші померли від голоду, виснаження, примусової праці або в вимушених екстремальних життєвих умовах.