"Слово на кремені душі" до 155 р. від дня народження В. Стефаника

Ім’я Василя Стефаника вимовляється з особливою любов’ю. Він увійшов в історію світової новелістики як автор правдивих соціально-психологічних новел з життя галицького селянства. Твори Василя Стефаника, написані кров’ю серця й великим талантом, стали окрасою  літератури. Письменник хотів бачити свій край вільним, щасливим, і своєю творчістю наближав цей час. У 2026 році виповнюється 155 років від дня народження майстра новели.

Народився письменник 14 травня 1871 року в селі Русів Снятинського повіту на Станіславщині (тепер Івано-Франківська область) у сім’ї заможного селянина. Після шкільного навчання у Русові та Снятині вступив вступив до польської гімназії  в Коломиї, звідки згодом його виключили за громадсько-політичну діяльність. Продовжив навчання в гімназії у Дрогобичі. Під час навчання виступав з публіцистичними статтями в часописі «Народ». На цей період припадають і перші спроби в художній літературі - вірші, а також у співавторство із Лесем Мартовичем - два оповідання: «Нечитальник»(1888) та «Лумера»(1889). 

У 1897 році вперше побачили світ новели письменника,опубліковані у чернівецькому двотижневику «Праця». Через два роки у Чернівцях вийшла перша збірка новел «Синя книжечка», згодом - збірки «Камінний хрест»(1900), «Дорога»(1901), «Моє слово»(1905), «Земля»(1926).

Особливо хвилювала В. Стефаника  доля дітей. Про них він створив низку новел : «Катруся» та інші. Трагізм тодішнього життя дітей , діти без дитинства, без майбутнього - ось головні теми творчості письменника.

Важким для письменника став 1914 рік: почалася Перша світова війна, у лютому померла дружина, залишивши його з трьома малолітніми дітьми. Попри це, громадську активність В. Стефаник не припинив. Зокрема, брав активну участь у відзначенні 100-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка: виступав на мітингах, присвячених відкриттю пам’ятникам  поетові, у містах Коломиї, Снятині, Скала-Подільська  та ін.

Тяжко хворів, переніс частковий параліч, запалення легенів. Смерть обірвала його життя 7 грудня 1936 року. Похований на пагорбі недалеко від рідного дому у селі Русів.

Геніальний український письменник Василь Стефаник — автор понад сімдесяти новел. Більшість творів В. Стефаника пов’язана з темою українського села. У розкритті теми він рішуче відійшов від реалістичної традиції: «Я писав тому, щоб струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена». 

Творча спадщина В. Стефаника має велике пізнавальне, ідейно-естетичне й історико-літературне значення. Він був новатором у літературі, творцем і неперевершеним майстром дуже стислої, драматичної за змістом і глибоко ліричної за звучанням соціально-психологічної новели. Стефаник започаткував в українській літературі експресіонізм, цей стиль передбачає зображення внутрішнього через зовнішнє, зацікавлення глибинними психологічними процесами.

Творчість В. Стефаника — не просто майстерне зображення автентичного галицького сільського побуту, політичних обставин того часу, це заглиблення в усі аспекти людського життя. Його творчість та манера письма мали великий вплив на розвиток української новелістики.