Ліричний та іронічний Олександр Ірванець

Олександр Васильович Ірванець – поет, прозаїк, есеїст, перекладач, драматург, відомий Facebook-блоґер. Є членом українського ПЕН-клуба.

Народився майбутній письменник  24 січня 1961 року у Львові. Виростав у місті Рівному. Закінчив  Дубенське педагогічне училище, після випуску із якого кілька років вчителював.

Поетичну творчість Олександр починав з написання епіграм на однокурсників і викладачів педагогічного училища. Перші вірші, за які, як каже сам Олександр, «найменше соромно», написав під час служби в армії. По  поверненню з армії вступає до Московського літературного інституту, де записується на семінар поезії до відомого поета Анатолія Жигуліна. З керівником Олександру пощастило не тільки тому, що той був талановитим поетом, а ще й тому, що той добре знав українську мову. Під час навчання в інституті початківець відвідував семінари з драматургії. Там і отримав уявлення про те, як писати п’єси. Сьогодні письменник у драматургії шукає оригінальні форми вираження, пише п’єси для читання.

Олександр Ірванець став відомий широкій громадськості після того, як він разом з   Юрієм Андруховичем та Вікором Небораком створили у квітні 1985 року літературне об’єднання «Бу-Ба-Бу» (Бурлеск – Балаган – Буфонада).

Із початку 2000-х письменник працює в драматургії та прозі. Він автор понад двох десятків книг та численних публікацій у часописах і альманахах Європи й Америки. П’єси Олександра Ірванця були поставлені у різних країнах, зокрема у Німеччині, Україні та Польщі. Твори перекладалися англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, чеською, білоруською, італійською, хорватською мовами.

Олександр Ірванець займається й перекладацькою роботою. Перекладає з білоруської, польської, французької та чеської мов.

Олександр Ірванець займається й перекладацькою роботою. Перекладає з білоруської, польської, французької та чеської мов.

За свою творчу працю письменник отримував чисельні премії і стипендії.

Професійний автор Олександр Ірванець відносить себе до людей такого типу, для яких життя означає більше, ніж література. Він пише тоді, коли не може не писати. «Хто ж вiн нарештi? – запитує Юрій Андрухович. – Черговий фейлетонiст, так званий “сатирик”, фонтануючий комiксами й куплетами конферансьє? Усього потроху. Та передусiм – поет з сумними очима i втомленим голосом, якого дуже хочеться слухати й чути…». 

Кожен читач поезiї Олександра Ірванця знайде щось для себе – в iнтимному звiряннi, лiричному осмисленнi сутностi буття, тверезому й iронiчному поглядi на свiт i себе в ньому. Зрештою, й бубабiстськi вiршi також багаторiвневi, i читач сприйме їх залежно вiд рiвня власного досвiду, культури, освiти.  Безсумнiвним є одне: цi поезiї потрiбнi нам – читачам -  сьогоднiшнiм i завтрашнiм.