Грані таланту Володимира Винниченка

Володимир Кирилович Винниченко – знакова постать у літературі та в історії українського національно-державного відродження. Він не тільки мистецьки зобразив свою добу, але й був її активним творцем. Із думкою про возвеличення нашої нації, піднесення України на рівень європейських держав, працював Винниченко на літературній ниві та боровся за державну незалежність.

Народився Володимир Винниченко 26 липня 1880 році на Херсонщині, навчався на юридичному факультеті Київського університету. Брав активну участь в українському національному визвольному русі: був заступником голови Центральної Ради, а згодом  першим головою українського уряду в часи Української Національної Республіки.

В літературу В. Винниченко увійшов у 1902 р. і одразу ж здобув визнання своїми оповіданнями: «Біля машини», «Голод», «На пристані», «Краса і сила», «Федько-халамидник», «Кумедія з Костем» та іншими.  Він належав до нового літературного покоління, яке на початку ХХ ст. «прорубувало вікно в Америку» для нашого письменства. Глибокою психологією, драматизованою, напруженою дією відзначаються  його твори «Дисгармонія», «Шаблі життя», «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Записки кирпатого Мефістофеля», «Сонячна машина». Понад сотню робіт письменника становить новелістика: нариси, ескізи, етюди.

Чимало творів Володимира Винниченка перекладено іноземними мовами, його п’єси були представлені на сценах великих  європейських театрів.

Володимир Винниченко своєю творчістю повертається до прихильників його таланту, це повернення необхідне, бо без його художньої спадщини немислиме духовне життя України.