«Лісова пісня» Лесі Українки - прекрасна пісня про любов і зраду

Виняткове місце у творчості Лесі Українки, як і в усій українській літературі початку ХХ ст., посідає «Лісова пісня». Крізь усе життя пронесла поетеса любов до народної творчості, яку чудово знала, що з особливим блиском виявилось у «Лісовій пісні». Ремарки до «Лісової пісні» - це справжня поезія в прозі, надзвичайно точні, стислі і разом із тим поетичні замальовки поліських пейзажів.

У творі показано боротьбу величного й прекрасного, волелюбного й вільного, доброго й незалежного проти мізерського й рабського, заздрісного й ненависного, злого й міщанського. Але мало хто замислювався над тим, чому саме так називається ця п’єса. Леся Українка дуже любила природу Полісся, народ серед якого жила. Вона вивчала його мову, пісні, обряди й звичаї, культуру й побут, запам’ятовувала легенди, перекази старих людей, цікавилася історією рідного краю.

Використавши в назві своєї п’єси слово «пісня», авторка, мабуть, сподівалась на те, що ідея, покладена в основу її твору, і сам він, житимуть вічно. Вона розуміла, що пісня й народ тісно пов’язані між собою, бо немає народу без мови, без пісні й навпаки.

«Лісова пісня» - це драма-пісня, ніжна, як голос сопілки, пісня задумливого лісу, зворушлива, глибока й мудра. П’єса хвилює красою мрії, словами-самоцвітами, музикою мови. Цей художній твір можна назвати вдалим Лесиним словом – дивоцвіт.

У «Лісовій пісні» зображено два світи: світ природи та її фантастичних істот і світ реальний з постатями звичайних людей. Мистецтво композиції твору полягає у тонкому переплетенні світу фантастики з світом реального буття.

Основний конфлікт драми підпорядкований головній ідеї – змаганню за щасливе, вільне життя, за високу мрію, красу та вірність проти буденщини і тупості, міщанської обмеженості. Добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і приватно-власницькі інстинкти зіткнулись у цій драмі-казці, яка розказує про високі почуття, про необхідність гармонії людини з природою. Автор закликає оберігати первозданність природного оточення, підносить свій голос на захист природи.

У п’єсі опоетизовано красу людських взаємин, потяг до щастя, непередбачену силу великого кохання. Неабияке місце у творі посідає проблема мистецтва. Мистецтво – це те, що облагороджує людину, дає їй душу, наближає до природи.

Сюжет розвивається стрімко. Дитина лісу Мавка, розбуджена голосом сопілки сільського парубка Лукаша, прокидається од зимового сну. Вони закохуються. Проте кохання Лукаша згодом в’яне, як і все в природі пізнього літа. Він не в змозі зробити вибір між вимріяним світом і буденщиною. Тоді й з’являється молодиця Килина — втілення бездуховності й моральної обмеженості. Вона в усьому протистоїть Мавці — уособленню любові й краси. Коли Лукаш зраджує кохану і сватає Килину, охоплена відчаєм Мавка втрачає бажання жити й добровільно погоджується покинути цей світ, зникнути «у підземеллі темного Марища» — «Того, що в скалі сидить».

Особливістю сюжету «Лісової пісні» є те, що в ній ніби дві кульмінаційні вершини і що після першої кульмінації події не йдуть на спад. У третій дії драми Лукаш стає вовкулакою, але Мавка жаліє коханого, прощає його і повертає йому людську подобу. Одначе надто багато смутку довелося, пережити Мавці — вона перетворюється на Вербу. Але кохання перемагає смерть, а чистий вогонь палить усе брудне , дрібне, нікчемне. Це вогонь очищення, він очищає людину, звільнює її від пут буденщини, дрібновласницької облуди.

Драма закінчується ремаркою-епілогом: спалах весняної краси, переможний спів кохання, усміх щастя серед зимового сніговію.

В українській драматургії не можна назвати жодного твору, де б природа відігравала таку величезну роль, як у «Лісовій пісні». У драмі природа живе в символічних образах, які є дійовими особами п’єси. Та й тло, на якому відбуваються події, - ліс, озеро, кожне дерево – живе своїм життям, горить, дихає, має свій характер і звичай.

Великою любов’ю і симпатією користується п’єса серед вже кількох поколінь дітей і дорослих. Загадковий світ Лесиного шедевра і досі вабить нас незвіданими глибинами поетичної думки.