Коротке життя довжиною у вічність

Постать Олени Теліги для багатьох з нас і зараз залишається дещо міфічною. При радянській владі про неї офіційно   згадувати було не прийнято, книги виходили лише за кордоном.

Що нам відомо? Є не так багато книг, є україномовне національно-патріотичне Видавництво імені Олени Теліги, засноване   в 1994 році, є Міжнародна літературно-мистецька премія імені Олени Теліги (2000 рік). Декілька пам'ятників, пам'ятних   знаків та дошок. Її ім'ям названі вулиці.

А за цим усім — молода українка, поетеса. Активна, цілеспрямована. Культурний та громадський діяч.

Народилася Оленка Шовгеніва 21 липня 1906 року в Підмосков'ї в інтелігентній українській родині. Батько був   відомим  вченим, інженером-гідротехніком,  родом із Слобожанщини. Мати — вчителька, родом з Поділля. Згодом   родиною  перебралися до Санкт-Петербурга.

У 1918 році сім'я переїхала до Києва. У листопаді 1920 її батько,  директор Департаменту Міністерства шляхів уряду УНР, разом з урядом був евакуйований на територію Польщі. Олена з матір'ю залишилися в Києві без засобів до  існування, поки не змогли перебратися до батька. Влітку 1922 родина оселилася в Подєбрадах у Чехословаччині. Тут Олена ввійшла до середовища молодих українських поетів та інтелектуалів, колишніх вояків Армії УНР. І тут же у 1926-му одружилася з Михайлом Телігою. Саме в Чехії відбулося її становлення як поетеси, публіциста-літературознавця.

Жили часом дуже скрутно, та Олена завжди намагалася виглядіти елегантно, була однією з найчарівніших жінок в українському емігрантському середовищі.

Протягом 1939-1941 рр. перебувала у Кракові. Тут, у грудні 1939 р., Олена зустрілася з давнім знайомим Олегом Кандибою (Олегом Ольжичем) і  вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН).

З початком війни нелегально перебралася до Києва, де продовжувала свою діяльність, очолила Спілку українських письменників.

"Ми з тобою будемо старатися, щоб наші слова не розходилися з ділом”. Цей моральний максималізм Олени Теліги визначив її майбутню трагічну долю. Попереджена про загрозу арешту, не погодилася виїхати з окупованого німцями Києва у лютому 1942 року, бо не могла допустити, що хтось дорікнув їй, що своїми творами закликала до подвигу, а сама відступила в момент небезпеки. Знаючи, що може бути заарештована гестапівцями, пішла на призначену зустріч у Спілці письменників, бо її там чекали.

Місце та дата загибелі поетеси та її чоловіка невідомі, але оскільки у лютому відбувались масові розстріли у Бабиному Яру, то 21 лютого 1942 року прийнято вважати днем пам'яті Олени Теліги, її чоловіка та інших членів ОУН, розстріляних там нацистами.

Олена Теліга не встигла видати жодної книжки за життя. За обсягом творчий доробок поетки – невеликий, і складає трохи більше тридцяти поетичних творів. У вирі воєнних років та під час переїздів більшість рукописів загубилися. Лише посмертно вийшло три її збірника: «Душа на сторожі» (1946 р.), «На чужині» (1947 р.), «Прапори духа» (1947 р.). Творча спадщина Олени Теліги налічує 15 публіцистичних статей, 40 віршів та оповідання «Або – або». Критики оцінюють і порівнюють творчість та життєвий шлях поетеси з долею Лесі Українки.

«На  початку нашого століття – Леся Українка. Десь посередині – Олена Теліга. Жінки, які взяли на себе неймовірний тягар національної долі – і утримали його. Ціною неймовірних зусиль… Забути цю жертву – то вже злочин не тільки проти історії національної літератури. Таке забуття позначатиме, що ми, на відміну від Олени Теліги, так і не зрозуміли, що ж трапилося з людством – з усіма нами – в цьому страшному, нині спливаючому останніми сезонами столітті…» (В.Скуратівський).

Невеликий за обсягом творчий доробок Олени Теліги, але дуже значний за своєю сутністю і публіцистичною спрямованістю. Та хоч і залишила вона по собі малий творчий спадок, життя її було коротке, але яскраве й сповнене великих справ, а тому й має бути вічним у нашій пам’яті.