Василь Барка – письменник, який на весь світ заявив про голодомор (панорама творчості письменника)

Чи не єдиним з усiєї української спільноти, кому художнiм словом вдалося вражаюче вiдтворити небачену ще нiде у свiтi, пережиту, страшну картину голодних рокiв, був письменник Василь Барка (Василь Костянтинович Очерет). Повiльно поверталися до нас твори українських письменників iз діаспори, а, також, i В. Барки, якого в Українi не те, що не читали, а навiть i не згадували, бо склалося так, що його iм'я потрапило пiд багатолiтню заборону.Голодомор повернув нам забуте iм'я. Саме роман "Жовтий князь" розтривожив нашу iсторичну пам'ять про голод 1932−1933 рокiв.

Народився Василь Барка 16 липня 1908 року у селі Солониці Лубенського повіту Полтавської губернії. Батько його служив у козачій частині, був на російсько-японській війні, звідки повернувся покаліченим. Сім’я жила бідно. Василь закінчив три класи початкової школи. 1917 року вступив у Лубенське духовне училище. Майбутній письменник захопився літературою, творчістю  Г.Сковороди, Т. Шевченка, І.Франка, М. Коцюбинського, В. Стефаника, також займався вивченням марксизму, та «красиві» теорії не задовольняли серце письменника.

З 1927 року після закінчення Лубенського педтехнікуму вчителює на Донбасі. Через конфлікт із партійними чиновниками переїжджає в Краснодар, де вступає в місцевий педінститут на філологічний факультет.

У 1930 р. в м. Харкові Василь Барка видає книгу поезій «Шляхи», яка викликала ідеологічну критику, звинувачення в «буржуазному націоналізмі» і «релігійних пережитки».

В 1932 р. у Харкові з’являється друга книга «Цехи», вже “ідеологічно-правильна”. Після цієї книги писати на замовлення поет облишив, тому обирає «добровільне поетичне мовчання», але продовжує творити «для себе».

У 1940р. Василь Барка успішно захистив дисертацію у Москві. Потім читав лекції з історії західноєвропейської літератури на філологічному факультеті Ростовського університету.

У 1941 році пішов на фронт добровольцем, в 1942 році був важко поранений, опинився в окупації. Одужавши, працював коректором у газеті. У 1943 році його відправили до Німеччини. Після закінчення війни був у таборі для переміщених осіб в Аугсбурзі. У 1947 році перебрався до Франції.

У 1950 р. за офіційним дозволом Василь Барка переїхав до Америки, де працював над історією української літератури. За кордоном поет видав окремі частини під назвами «хліборобів Орфей, або кларнетізм», «Правда Кобзаря» (1961). Працював на радіостанції Свобода. Бідував, голодував, брався за будь-яку роботу (кочегар, мийник вікон). Писав статті з історії літератури, релігійні есе. Був близький до Нью-Йоркської групи українських поетів.

Опинившись за межами Радянської імперії, письменник продовжує свою літературну роботу. Так уздовж 1946-1947 років з’являються поетичні збірники «Апостоли», «Білий світ». В 1953 році в Нью-Йорку був надрукований його перший роман «Рай». В 1958-1961 р. письменник працює над романом «Жовтий князь», що лише в 1963 році вперше вийшов у Нью-Йорку окремою книжкою. Роман-хронiка розкриває перед читачами широку панораму штучного голодомору 33-го, але над усе розкриває свiтовi болючу правду про тоталiтарну систему, яка нищила все свiтле й гуманне на своєму кривавому шляху, "пожирала своїх дiтей", бо сама була "жовтим князем".

В 1958-1988 р. виходять доробки письменника «Океан 1» (1959), «Океан 2» (1979), поетичні збірники «Лірник», «Свідок для сонця шестикрилих» та інші. Протягом 1969-1988 років  працював над романом-притчею «Спокутник і ключі землі» (про життя українців в Америці).

Поетичну збірку «Свідок сонця шестикрилий» (Нью-Йорк, 1981), драматичну поему в двох томах «Кавказ» (Київ, 1993) Василь Барка вважав найголовнішими у своєму художньому доробку.

Помер видатний український  письменник у Глен Спей (українському поселенні неподалік від Нью-Йорка) 11 квітня 2003 року.

Своєю творчістю Василь Барка не лише зобразив страшні картини голодомору. Роман "Жовтий князь" — це "реквієм загиблим", що закликає нас, нащадків, ніколи не забувати, які жахливі трагедії довелося пережити нашому багатостраждальному народові. Збулися пророчі слова письменника: «Я щасливий, бо написав твори, про які мріяв, і знаю, що вони будуть значною допомогою в духовному житті мого народу, особливо в майбутньому».