"Твори І. Нечуя-Левицького – окраса українського письменства" - книжкова виставка одного автора до 185 років від дня народження українського прозаїка

 Слава великому артистові рідного слова, що з простої речі виробив таку дзвінку та співучу мову, немовби то великий і великий музика на чудовій скрипці грає і своєю грою вражає душу і серце.   

                                                                                                                         (Панас Мирний)                            

Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище - Левицький) народився 25 листопада 1838 року в с. Стеблів (Корсунь-Шевченківський район Черкаської області), помер 15 квітня 1918 року в Києві. Класик української літератури - автор визнаних шедеврами світової літератури творів "Микола Джеря", "Кайдашева сім'я", "Бурлачка", "Старосвітські батюшки та матушки" і багатьох інших. Письменник, насамперед, відомий нам всім за повістю «Кайдашева сім’я», але він не лише автор знаменитого твору.

Батько майбутнього письменника був парафіяльним священиком, освіченим та вимогливим. Заснував українську школу для дітей місцевих селян, яку утримував власним коштом. Проповіді виголошував українською. Батьківську школу Іван Левицький не закінчив, бо її закрив місцевий поміщик. Продовжувати освіту хлопця відправили до дядька в Богуслав, де той вчителював у духовному училищі і узявся готувати племінника до вступу в семінарію. 1865-го Левицький закінчив Київську духовну академію з дипломом магістра, але відмовився від духовної кар’єри. Вчителював у Полтаві, Польщі. Гімназисти любили уроки свого словесника.  «Пам’ятаю, –  згадував учень Зубковський, – як Іван Семенович, висвітливши напрям творів Шевченка, почав читати нам його “Три літа”. Маленького росту, він сидів не на стільці, а на столі і з захопленням читав. Учні сиділи тихо й слухали». Він читав на уроках власну прозу, спілкувався українською мовою.

Потрапив під жандармський нагляд. У доповідній начальника Бессарабського губернського жандармського управління його названо «завзятим хохломаном».

І.Баштовий, А.Глаголь, О.Криницький, Іван Нечуй – такими були літературні псевдоніми  Івана Левицького. Понад усе боявся, що батько дізнається про його літературну діяльність. Лише після смерті батька 37-літній письменник почав підписуватись подвійним прізвищем – Нечуй-Левицький.

Псевдонімом письменник обрав прізвище козацького полковника, героя «Думи про Нечуя». Він писав свої гостросоціальні твори у надто тяжкій для української літератури час, виступав проти русифікації України, шовіністичної політики російського уряду.

1885-го, після двадцяти років вчителювання, пішов у відставку. Переїхав до Києва, усамітнився і повністю віддався літературній праці. Сучасники згадували особливості його поведінки: завжди носив парасольку, щодня зранку прогулювався одним маршрутом. Жодна подія не ставала на заваді звичці вкладатись спати в один і той же час. Під час урочистостей з нагоди власного ювілею, які відбувались увечері, не дослухав вітальних промов і відправився додому спати.

Іван Нечуй-Левицький так і не створив сім’ю. Жив у злиднях у маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив у село. На початку 1918-го потрапив до Дегтярівської богадільні (будинок для перестарілих), де й скінчив життя 2 квітня 1918-го.  Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Серед особливих його заслуг літературознавці відмічають наступні.

Нечуй-Левицький розширив тематичні та жанрові межі, проблематику української літератури, привніс нові ідеї в методи і принципи літературного відображення повсякденності. Він вважав, що письменник повинен зображувати реальне життя свого часу у всій повноті його прояви, показувати різнобічно і яскраво, правдиво, все, що його оточує.

Нечуй-Левицький вперше в українській літературі показав реальне життя фактично всіх верств населення: селян, робітників, поміщиків, духовенства, інтелігенції. Письменник вийшов далеко за межі тем, традиційних для української літератури того часу, створивши епічні полотна з життя і найбідніших верств населення, і аристократії, а також вперше показавши "новий тип" людини України. Іван Франко називав Нечуя-Левицького "великим епіком".

Нечуй-Левицький залишався самобутнім, оригінальним, неповторним письменником, твори якого -  - "Микола Джеря", "Кайдашева сім'я", "Бурлачка", "Старосвітські батюшки та матушки", "Причепа", "Хмари", "Над Чорним морем", "Князь Єремія Вишневецький", "Гетьман Іван Виговський" - називають перлинами української літератури, енциклопедією народного життя, найбільш визначними творіннями національної  літератури.

Нечуй-Левицький першим з українських письменників розширив жанрові межі національної літератури у глобальних масштабах. Його творчість представлена ​​новелами, повістями, п'єсами, романами, нарисами, есе, критичними, публіцистичними гострополемічними, а також етнографічними статтями.

Нечуй-Левицький став першим українським письменником, хто широко висвітлив проблему національної освіти. Зокрема, у повісті "Причепа" письменник відображає згубний вплив офіційної політики русифікації "малих народів", яка в Україні реалізовувалася через народні школи та духовні установи.

Нечуй-Левицький відкрив в українській прозі не тільки новий тип героя - селянина-бунтаря, шукача правди ("Микола Джеря), але й нові явища епохи, зокрема, витоки формування робітничого класу, зростання буржуазних відносин, появу "людини нового типу", вихід на авансцену до того "невідомої" українській літературі інтелігенції.

Ще одним безцінним для української літератури досягненням І. Нечуя-Левицького стало те, що він набагато розширив можливості відображення психології людини. І не тільки селян, а й представників аристократії, інтелігенції, робітників, духовенства.

Багато герої творів Нечуя-Левицького символізують прояв українського національного характеру - письменник особливо підкреслював багатство внутрішнього світу, почуття власної гідності, самоповаги, властиві українцям.

Іван Нечуй-Левицький підкреслював у своїх творах самобутні, унікальні риси українського народу без ідеалізації. Навпаки, він одним з перших в національній літературі заявив про необхідність всебічного, правдивого аналізу народного життя в усьому його різноманітті .Це знайшло відображення в багатьох творах класика, але найяскравіше проявилося в повісті "Кайдашева сім'я", яка досі є однією з найбільш популярних в Україні та світі, по якій поставлені численні спектаклі і знято художній фільм. Повість Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я", як і в часи класика, одна з найбільш популярних в сучасній Україні. А вистави, поставлені за нею, незмінно збирають аншлаги. Приголомшливий успіх мав і однойменний фільм, який тільки в одному Уoutubeі зібрав тисячі глядачів  щороку.

Багато герої творів Нечуя-Левицького символізують прояв українського національного характеру - письменник особливо підкреслював багатство внутрішнього світу, почуття власної гідності, самоповаги, властиві українцям.

І. Нечуй-Левицький увійшов в історію літератури і як перший перекладач Біблії українською мовою (спільно з Кулішем і Пулюєм). Книга була видана у Відні у 1903 році. Письменник перевів четверту частину Біблії. Він хотів, щоб український варіант Біблії був перевиданий, оскільки, на його думку, редактори засмітили текст діалектизмами і русизмами. Видання українського тексту Біблії і продаж його в Росії були заборонені духовної цензурою.

Літературознавці відзначають, що без творчості І. Нечуя-Левицького неможливо уявити розвиток української повісті та роману, які були вдосконалені Панасом Мирним, І. Франком, М. Коцюбинським та ін. Ці великі творці, яких знають у всьому світі, багато в чому спиралися саме на творчість Нечуя-Левицького. Навіть сьогодні до його досягнень звертаються чимало сучасних письменників, в тому числі зарубіжних, оскільки книги класика української літератури перекладені багатьма мовами світу, зокрема,  білоруською, німецькою, чеською, польською, молдавською, угорською та іншими мовами.

До 185-річчя від дня народження І. С. Нечуя-Левицького в бібліотеці представлено  книжкову виставку одного автора «Твори І. Нечуя-Левицького – окраса українського письменства». Експозиція містить такі відомі твори автора, як: «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», гумористичні оповідання,а також праці вчених, які досліджували життя та творчість письменника. Чарівне слово Нечуя-Левицького не згасло. Воно й сьогодні світить правдивістю, любов’ю до народу, своєю художньою майстерністю. І в тих досягненнях, які здобула українська література, є велика частка заслуги і класичної спадщини І. С. Нечуя-Левицького.