Ми канемо у вічність молодими (презентація літератури до 86-ї річниці з д. н. В. Симоненка)
«Василь Симоненко
писав і ніби готував свої думки для бронзових або гранітних літер. Він,
здається, вимагав од поезії не лише нових відкриттів світу , але й створення
моральних , політичних, загальнолюдських обов’язків, які мають у майбутньому
суспільстві заступити юридичні закони»
Дмитро Павличко
Василь Андрійович
Симоненко хоч і прожив досить коротке та
складне життя, але встиг
висвітлити вартісні скарби непокореного духу нашого народу.
Художня палітра
автора дуже багата і різнобарвна, він
сміливо випробовує себе не тільки в громадянській та інтимній ліриці , але і
вдало пише віршовані жарти, казки для дітей та дошкульні сатиричні епітафії.
Нам, землякам
поета, особливо дорогі полтавські мотиви у його творчості. В одному з листів
митець писав: «Більшість віршів «на матеріалі» полтавському визріли». Це такі
знані поезії: «Мій родовід», «Дід умер», «Жорна».
Симоненко
усвідомлено сприймав необхідну і неминучу перебудову суспільного мислення і
буття. Його творчість сприяла піднесенню української літератури і навіть сьогодні його слова стверджено
звучать, на широкій ниві
загальнолюдського гуманістичного буйноцвіття.
І сьогодні у ХХІ ст.
українці відкривають томик віршів поета і… «В океані рідного народу відкривають
духовні острови».
Коментарі
Дописати коментар