Невгамовний шукач пригод

…Він любив котів і дайкірі, у молоді роки займався боксом, був гірськолижником, яхтсменом, мисливцем, снайпером, військовим кореспондентом, заходив у клітки з левами, обожнював сафарі, ловив акул, мав чотири пристрасні шлюби, пройшов дві світові війни, був поранений, побував в численних аваріях, двох авіакатастрофах та ледь не загинув під час лісової пожежі, переніс малярію, сибірську виразку, гепатит, безліч переломів та струсів мозку,  а в  результаті покінчив життя… Заняття боксом назавжди навчили його атакувати, але із своїм головним супротивником - Ернестом Міллером Гемінгвем він впоратися не зміг і черговий раз сонце зійшло вже без нього.

Близькі називали його Папою.  Людина, саме життя якої може стати сюжетом захоплюючої книги, увійшов в історію як один з найвизначніших письменників, володар Пулітцерівської та Нобелівської премії з літератури.

Ви вже здогадались, хто цей невгамовний шукач пригод, це – Ернест Гемінгвей.

21 липня, виповнюється 125-річчя від дня народження письменника.    Ймовірно, неспокійне життя Ернеста - це такий протест, що затягнувся, проти намагання матері впливати на всі аспекти синового життя. Мати примушувала хлопчика співати у церковному хорі та грати на ненависній йому віолончелі, а вже у дорослому віці ніяк не хотіла бачити в синові дорослу й самостійну людину.

А може, справа у дідусевому вихованні – на  12-й день народження дідусь Гемінгвей подарував онукові рушницю. Хлопчик обожнював проводити час зі старим, слухати його оповідання. А ось до полювання та вправного володіння зброєю хлопця привчив вже батько.

Стати письменником Гемінгвей вирішив ще в шкільні роки, дебютувавши з невеличкими оповіданнями у шкільному журналі. А після школи він влаштувався репортером до газети «The Kansas City Star», де завжди був у вирії місцевих кримінальних подій. Багато епізодів, сюжетів, характерів та діалогів з того періоду життя пізніше знайшли відображення у його творах.

Звичайно, він не міг оминути таку глобальну подію, як Перша світова. На фронт Гемінгвея не брали через поганий зір. Але він влаштувався водієм-добровольцем Червоного Хреста в Італії. Ну і звісно, знайшов можливість опинитись на передовій, де потрапив під обстріл австрійських кулеметів. З нього вилучили 26 осколків, на ньому було більше 200 ран, але він вижив! Коли в 1919 Ернест повернувся в Америку, всі центральні газети писали про нього як про першого американця, пораненого на італійському фронті. А король Італії нагородив його почесною медаллю. Сам він про ту війну сказав так: «Я був великим дурнем, що поїхав на ту війну. Я думав, що ми спортивна команда, а австрійці – інша команда, і ми змагаємось»…. На фоні Першої світової війни розгортаються події одного з найвідоміших романів Гемінгвея «Прощавай, зброя!» (1929).

Коли розпочалась Друга світова війна, Ернест організував полювання на власному катері за німецькими підводними човнами в Карибському морі. Відновив свою журналістську діяльність в якості військового кореспондента, та брав участь у бойових та розвідувальних діях. 

У 1949 році Гемінгвей перебрався жити на Кубу і продовжив писати. Писав він, до речі, зазвичай простими олівцями (кажуть списував по 7 штук на день). Саме на Кубі у 1952 році він написав повість «Старий і море», за яку отримав Пулітцерівську, а згодом і Нобелівську премії.

Цікавий також такий відомий факт з біографії Гемінгвея, що він начебто страждав на манію переслідування – йому здавалось, що його усюди переслідують агенти ФБР, усюди жучки, розмови прослуховуються, пошта перевіряється. Його лікували за всіма законами психіатрії того часу у психіатричній клініці. Після сеансів електрошоку письменник втратив пам’ять та можливість творити…

Набагато пізніше, вже після смерті письменника, коли у 80-х роках було розсекречено архівну справу Ернеста Гемінгвея, виявилося, що за ним дійсно активно слідкувало ФБР, пошта дійсно перечитувалася, а телефони прослуховувались . Жучки були навіть у тій психіатричній лікарні.

У 1961 році, через декілька днів після виписки з клініки, письменник  застрелився у власному будинку з улюбленої рушниці, не залишивши передсмертної записки. Модель цієї рушниці зараз називається – Hemingway.

В 2011 році побачила світ книга Крейга Макдоналда «Вбити Гемінгвея», в якій розглядається інша версія смерті великого письменника.

У 1935 році Ернесту Гемінгвею подарували незвичайного кошеня на ім’я Сноубол (Сніжок), на кожній лапці якого було по шість пальців. З того часу коти в будинку Гемінгвея не переводилися. Навіть зараз в будинку-музеї письменника у Флориді живе багато котів, серед яких з півсотні шестипалих нащадків Сніжка. Вони визнані національним надбанням. І зараз мільйони туристів зі всього світу їдуть подивитись на "котів Гемінгвея".

Хто не читав Хемінгуея і не повертався до його творів у різні роки життя, Хто не читав Хемінгуея і не повертався до його творів у різні роки життя, постійно знаходячи там нові й нові відповіді на свої питання? Заняття боксом назавжди навчили його атакувати, але із своїм головним супротивником - Ерне́стом Міллером Хемінгуєем він впоратися не зміг і черговий раз сонце зійшло вже без нього.